СТАНІСЛАВ КРАСНОВ:
Одною з вагомих причин Української революції 2013–2014 року була незадоволеність суспільства численними порушеннями прав людини з боку тогочасної української влади. Найгостріше сприймались порушення прав, пов’язаних з незаконним ув’язненням та фальсифікацією кримінальних справ.
Для прикладу, можна згадати масові обшуки та арешти опозиціонерів в 2011 році — під виглядом розслідування підриву бюсту Сталіна в Запоріжжі.
Також, на той момент, набув масовості такий феномен, як «політв’язні», тобто, люди, що перебували за гратами за явно сфабрикованими і політично вмотивованими справами.
Найбільш резонансними справами того часу були: справа «Васильківських терористів», справа Юлії Тимошенко і її соратників, справа «Податкового Майдану» і так далі.
Піком незаконних ув’язнень стали події зими 2013–2014 років, коли були заарештовані близько 180 людей.
На тлі масових репресій проти опозиції громадські активісти в 2011 році сформували «Комітет визволення політв’язнів», що зіграв ключову роль у визволенні незаконно засуджених режимом Януковича після перемоги Майдану.
27 лютого 2014 року Верховна Рада України проголосувала за реабілітацію 28 в’язнів, що були визнані політичними та перебували у списках «Комітету визволення політв’язнів». Найвідомішими з них є народний депутат Ігор Мосійчук, народний депутат та засновник одного з добровольчих батальйонів Андрій Білецький, родина Павличенків, доктор історичних наук Олег Однороженко, командир полку нацгвардії Ігор Михайленко.
Нажаль, після перемоги Майдану сфальшовані справи та термін «політв’язень» не відійшли в минуле.В перші місяці нової влади стали з’являтися нові заарештовані та засуджені з явно політичних мотивів.
Крім того, політв’язні режиму Януковича не отримали сатисфакцію, їм досі не повернули конфісковане майно та не поновили в правах. По електронних базах вони проходять, як особи з судимістю, що викликає численні труднощі в житті.
Виявилось, що багато політичних справ, заведених до і під час Майдану, продовжують вестися, а люди продовжують піддаватися тиску.
Перший масовий протест проти продовження практики політичних репресій та явно сфальшованих кримінальних справ – «Марш за свободу політв’язнів» 14 жовтня 2014 року — був жорстко розігнаний, а дев’ятеро його учасників досі піддаються кримінальним переслідуванням.
Декілька яскравих прикладів порушення прав людини в Україні правоохоронними органами за останні роки:
Амінат Бабаєва – громадянка Росії, що прибула з Туреччини до Харкова 9 вересня 2016 року. В зв’язку з запитом ФСБ на її депортацію і побоюванням репресій з боку російської влади, Амінат просила політичного притулку.
Впродовж двох днів її, фактично, протримали в неволі, вилучивши в неї паспорт та не допускаючи до неї адвоката, наданого Харківською Правозахисною Групою. Представники міграційної служби відмовились приймати у Амінат заяви на отримання статусу біженця.
Навіть втручання регіонального представника Уповноваженого Верховнї Ради України з прав людини Валентини Вельцен не вплинуло на ситуацію.
12 вересня 2016 року група невідомих, схопивши Амінат Бабаєву, запхала її до автомобіля і відвезла в невизначеному напрямку. Того ж дня виявилось, що Амінат була депортована до Росії і передана до рук ФСБ.
Богдан Тицький був затриманий у справі 31 серпня 2015 року під час мітингу біля Верховної Ради.
В патрульній машині по дорозі до райвідділку його постійно катували. Від катувань та побоїв він отримав важкий перелом руки.
Незважаючи на повну відсутність доказів будь-якої провини Богдана, його протримали довгий час в СІЗО, не надаючи медичної допомоги.
Тільки дивом він не втратив руку. Для часткового відновлення знадобились численні складні операції.
Кримінальне переслідування проти Богдана, як і проти чотирнадцяти інших затриманих і побитих, досі продовжується. Деякі були побиті дуже сильно і наразі проходять лікування.
Справа Лісника. В грудня 2015 року в Київській квартирі під час штурму був вбитий голова групи українських розвідників Олег Мужчиль.
Про те, що він був офіційним українським розвідником було відомо з першого дня. В суді давали покази працівники ГУР України, та довели повну невинність групи Лісника в інкримінованих їм злочинах.
Але членів його групи, а саме: Ольгу Шевельову, Анастасію Леонову та Павла П’ятакова все одно незаконно ув’язнили та протримали в СІЗО більше року. Подружжя Валерій те Єлена Кукель, власників квартири, що взагалі не мали стосунку до ситуації, теж протримали в СІЗО близько року. Їх малолітню дитину віддали до дитячого будинку.
Павло П’ятаков потребує невідкладної медичної допомоги, страждає епілепсією після операцій головного мозку, але продовжує перебувати за гратами.
10 грудня кримчанин Ридван Аблієв отримав у Вінниці 7 років позбавлення волі, та був взятий під варту в залі суду. Такий строк Ридван, доброволець і учасник АТО, отримав за обвинуваченням в організації незаконного переміщення нелегальних мігрантів через державний кордон України.
Він був засуджений з величезною кількістю порушень. Зокрема, єдиним доказом його провини був аудіо запис показів свідка обвинувачення, що є неприпустимим. Адже, згідно Кримінально Процесуальному Кодексу України, будь- які покази, отриманні на досудовому слідстві є недійсними і не можуть розглядатись в суді.
Додатковим доказом зфальшованості справи є те, що свідок обвинувачення, він же «нелегальний мігрант», спокійно живе у Вінниці, і ніякої відповідальності не поніс.
Сам свідок в приватних розмовах стверджує, що його примусили дати покази через погрозу того, що його, як чеченця, депортують до Чечні, де він буде знищений режимом Кадирова.
#Акбар #Абдуллаєв був засуджений до 15 років в Узбекистані тоталітарним режимом Карімова за абсурдним і сфабрикованим обвинуваченням. Причиною стало те, що #Акбар був родичем #Карімова, який не терпів будь яких потенційних зазіхань на його владу.
#Акбар #Абдулаєв провів майже три роки у в’язниці, де піддавався щоденним побиттям та тортурам. Після того, як апеляційний суд його звільнив, він залишив країну.
Після лікування в Домініканській республіці він прибув до України, де 17 січня 2017 року, на виході з літака, був знову заарештований для екстрадиції до Узбекистану за явно сфальсифікованою справою. В разі екстрадиції його чекає неминуча смерть.
Мукачівська справа. Чотирьох добровольців АТО тримають в СІЗО з численними порушеннями досудового слідства. Важко пораненому під час затримання Володимиру Бурчі взагалі не надавали медичну допомогу і він перебував на загальних умовах в СІЗО.
Після перевезення всіх чотирьох до СІЗО Закарпатської області, їх становище не покращилось. Попри відсутність доказів їх провини, суд продовжує їх тримання під вартою. Обвинувальний акт проти них був повернений до прокуратури, як неправомірний та необґрунтований.
Справа Агапова, Щурова і Фещенка – добровольці, що в зоні АТО затримали невідомого чоловіка, та передали його до місцевого армійського штабу.
Затриманий виявився працівником міліції. Незважаючи на особливу ситуацію в зоні АТО, добровольці були заарештовані та більше року перебувають в СІЗО.
В справі є численні порушення досудового слідства. Половину часу перебування в СІЗО їх тримають в карцері, намагаючись таким чином примусити давати покази проти себе.
В лютому 2016 року СБУ робило гучні заяви про затримання Станіслава Краснова та його дружини Оксани, звинувачуючи їх в декількох важких статтях.
Підчас затримання Станіслава близько доби катували, в результаті чого він отримав важкі тілесні ушкодження, що мають невиліковні наслідки для здоров’я. Били також і Оксану.
Після примусової виписки Станіслава Краснова з реанімації, його ув’язнили до СІЗО. Ухвала про арешт згодом була скасована апеляційним судом як незаконна. Весь час він перебував в СІЗО в камері для засуджених до по життєвого ув’язнення, в умовах, небезпечних для здоров’я людини.
Одночасно проти нього поновили стару справу, заведену режимом Януковича під час протестів на Майдані.
В вересні 2016 суд відпустив Станіслава Краснова, адже не було надано жодного доказу провини. Причиною затримання, катування та ув’язнення стала громадська опозиційна діяльність. Але кримінальне переслідування не припинилось.
Справа Юрія Павленка відома тим, що активіст відсидів в СІЗО більше двох років за розірвання портрету Президента України під час протестних акцій у Вінниці.
Юрій отримав вирок у вигляді 4,5 років позбавлення волі. Під час досудового слідства до ньогоне допускали адвоката.
Справа Гульвіченко і Черняка – двоє неповнолітніх хлопців провели в СІЗО близько двох років за обвинуваченням у вбивстві працівників ДАІ.
В справі повно порушень досудового і судового слідства. Все обвинувачення ґрунтується на припущенні, що вони могли перебувати поряд з місцем злочину.
Віта Заверуха перебувала в СІЗО більше двох років у справі з пограбування заправки та вбивства міліціонера. Від початку відомо, що під час цих подій вона перебувала в іншому місті, а з головним підозрюваним, вбитим при затриманні, була просто знайома.
Під час перебування в СІЗО у Віти загострились хронічні хвороби, через що вона періодично потрапляла до лікарні. Попри висновок лікарів про неприпустимість її знаходження в умовах СІЗО, довгий час, до внесення застави, її не відпускали.
Кримінальне переслідування проти неї продовжується.
Окремо стоять справи із зони АТО. Специфічність умов АТО та нерегульованість законодавства в цьому питанні породила сотні ув’язнень. Там, де одних нагороджують та оспівують, інших за теж саме засуджують до реальних термінів. Рахунок таких справ йде на сотні.
Всі ці приклади яскраво доводять, що порушення прав людини в Україні з боку правоохоронних органів – дуже розповсюджене явище.
В кожному з вищенаведених випадків були порушені всі основні права людини, закріплені як в Конституції України, так і в міжнародному праві: право на свободу, право на особисту недоторканність, недоторканність житла, право на свободу думки і совісті, право на таємницю спілкування, право на медичну допомогу.
Наразі в Україні «Комітетом Визволення Політв’язнів» більше сорока людей визнано такими, що ув’язнені за політично вмотивованими справами. Політично переслідуваними визнано близько сімдесяти осіб.
Які причини такого явища, як масове брутальне порушення прав людини, фальсифікація справ, катування та тримання в неналежних умовах, порушення законодавства під час слідства та судових розглядів?
Причин декілька — це виконання замовлень влади, як конкретних так і загальних, направлених на нейтралізацію опонентів і протестних активістів. Це особисті мотиви працівників правоохоронних органів, суб’єктивне негативне відношення представників старої системи до майданівців і добровольців. Часто це не висока кваліфікація кадрів, що здійснюють слідство та розшукові дії.
Єдиною можливістю припинити масові порушення прав людини в Україні з боку правоохоронних органів може бути тільки реальна масова люстрація. Необхідно запровадити реальну відповідальність посадових осіб за фальсифікації та порушення під час оперативно-розшукових дій, слідства, суду.
Необхідна зміна самої системи влади, докорінне, а не показове реформування прокуратури, спецслужб, поліції, судової системи. Без справжнього, а не показового втручання громадянського суспільства в ці процеси, Україна, нажаль, не далеко відходить від Росії та нагадує безправну тоталітарну країну.
Також, на той момент, набув масовості такий феномен, як «політв’язні», тобто, люди, що перебували за гратами за явно сфабрикованими і політично вмотивованими справами.
Найбільш резонансними справами того часу були: справа «Васильківських терористів», справа Юлії Тимошенко і її соратників, справа «Податкового Майдану» і так далі.
Піком незаконних ув’язнень стали події зими 2013–2014 років, коли були заарештовані близько 180 людей.
На тлі масових репресій проти опозиції громадські активісти в 2011 році сформували «Комітет визволення політв’язнів», що зіграв ключову роль у визволенні незаконно засуджених режимом Януковича після перемоги Майдану.
27 лютого 2014 року Верховна Рада України проголосувала за реабілітацію 28 в’язнів, що були визнані політичними та перебували у списках «Комітету визволення політв’язнів». Найвідомішими з них є народний депутат Ігор Мосійчук, народний депутат та засновник одного з добровольчих батальйонів Андрій Білецький, родина Павличенків, доктор історичних наук Олег Однороженко, командир полку нацгвардії Ігор Михайленко.
Нажаль, після перемоги Майдану сфальшовані справи та термін «політв’язень» не відійшли в минуле.В перші місяці нової влади стали з’являтися нові заарештовані та засуджені з явно політичних мотивів.
Крім того, політв’язні режиму Януковича не отримали сатисфакцію, їм досі не повернули конфісковане майно та не поновили в правах. По електронних базах вони проходять, як особи з судимістю, що викликає численні труднощі в житті.
Виявилось, що багато політичних справ, заведених до і під час Майдану, продовжують вестися, а люди продовжують піддаватися тиску.
Перший масовий протест проти продовження практики політичних репресій та явно сфальшованих кримінальних справ – «Марш за свободу політв’язнів» 14 жовтня 2014 року — був жорстко розігнаний, а дев’ятеро його учасників досі піддаються кримінальним переслідуванням.
Декілька яскравих прикладів порушення прав людини в Україні правоохоронними органами за останні роки:
Амінат Бабаєва – громадянка Росії, що прибула з Туреччини до Харкова 9 вересня 2016 року. В зв’язку з запитом ФСБ на її депортацію і побоюванням репресій з боку російської влади, Амінат просила політичного притулку.
Впродовж двох днів її, фактично, протримали в неволі, вилучивши в неї паспорт та не допускаючи до неї адвоката, наданого Харківською Правозахисною Групою. Представники міграційної служби відмовились приймати у Амінат заяви на отримання статусу біженця.
Навіть втручання регіонального представника Уповноваженого Верховнї Ради України з прав людини Валентини Вельцен не вплинуло на ситуацію.
12 вересня 2016 року група невідомих, схопивши Амінат Бабаєву, запхала її до автомобіля і відвезла в невизначеному напрямку. Того ж дня виявилось, що Амінат була депортована до Росії і передана до рук ФСБ.
Богдан Тицький був затриманий у справі 31 серпня 2015 року під час мітингу біля Верховної Ради.
В патрульній машині по дорозі до райвідділку його постійно катували. Від катувань та побоїв він отримав важкий перелом руки.
Незважаючи на повну відсутність доказів будь-якої провини Богдана, його протримали довгий час в СІЗО, не надаючи медичної допомоги.
Тільки дивом він не втратив руку. Для часткового відновлення знадобились численні складні операції.
Кримінальне переслідування проти Богдана, як і проти чотирнадцяти інших затриманих і побитих, досі продовжується. Деякі були побиті дуже сильно і наразі проходять лікування.
Справа Лісника. В грудня 2015 року в Київській квартирі під час штурму був вбитий голова групи українських розвідників Олег Мужчиль.
Про те, що він був офіційним українським розвідником було відомо з першого дня. В суді давали покази працівники ГУР України, та довели повну невинність групи Лісника в інкримінованих їм злочинах.
Але членів його групи, а саме: Ольгу Шевельову, Анастасію Леонову та Павла П’ятакова все одно незаконно ув’язнили та протримали в СІЗО більше року. Подружжя Валерій те Єлена Кукель, власників квартири, що взагалі не мали стосунку до ситуації, теж протримали в СІЗО близько року. Їх малолітню дитину віддали до дитячого будинку.
Павло П’ятаков потребує невідкладної медичної допомоги, страждає епілепсією після операцій головного мозку, але продовжує перебувати за гратами.
10 грудня кримчанин Ридван Аблієв отримав у Вінниці 7 років позбавлення волі, та був взятий під варту в залі суду. Такий строк Ридван, доброволець і учасник АТО, отримав за обвинуваченням в організації незаконного переміщення нелегальних мігрантів через державний кордон України.
Він був засуджений з величезною кількістю порушень. Зокрема, єдиним доказом його провини був аудіо запис показів свідка обвинувачення, що є неприпустимим. Адже, згідно Кримінально Процесуальному Кодексу України, будь- які покази, отриманні на досудовому слідстві є недійсними і не можуть розглядатись в суді.
Додатковим доказом зфальшованості справи є те, що свідок обвинувачення, він же «нелегальний мігрант», спокійно живе у Вінниці, і ніякої відповідальності не поніс.
Сам свідок в приватних розмовах стверджує, що його примусили дати покази через погрозу того, що його, як чеченця, депортують до Чечні, де він буде знищений режимом Кадирова.
#Акбар #Абдуллаєв був засуджений до 15 років в Узбекистані тоталітарним режимом Карімова за абсурдним і сфабрикованим обвинуваченням. Причиною стало те, що #Акбар був родичем #Карімова, який не терпів будь яких потенційних зазіхань на його владу.
#Акбар #Абдулаєв провів майже три роки у в’язниці, де піддавався щоденним побиттям та тортурам. Після того, як апеляційний суд його звільнив, він залишив країну.
Після лікування в Домініканській республіці він прибув до України, де 17 січня 2017 року, на виході з літака, був знову заарештований для екстрадиції до Узбекистану за явно сфальсифікованою справою. В разі екстрадиції його чекає неминуча смерть.
Мукачівська справа. Чотирьох добровольців АТО тримають в СІЗО з численними порушеннями досудового слідства. Важко пораненому під час затримання Володимиру Бурчі взагалі не надавали медичну допомогу і він перебував на загальних умовах в СІЗО.
Після перевезення всіх чотирьох до СІЗО Закарпатської області, їх становище не покращилось. Попри відсутність доказів їх провини, суд продовжує їх тримання під вартою. Обвинувальний акт проти них був повернений до прокуратури, як неправомірний та необґрунтований.
Справа Агапова, Щурова і Фещенка – добровольці, що в зоні АТО затримали невідомого чоловіка, та передали його до місцевого армійського штабу.
Затриманий виявився працівником міліції. Незважаючи на особливу ситуацію в зоні АТО, добровольці були заарештовані та більше року перебувають в СІЗО.
В справі є численні порушення досудового слідства. Половину часу перебування в СІЗО їх тримають в карцері, намагаючись таким чином примусити давати покази проти себе.
В лютому 2016 року СБУ робило гучні заяви про затримання Станіслава Краснова та його дружини Оксани, звинувачуючи їх в декількох важких статтях.
Підчас затримання Станіслава близько доби катували, в результаті чого він отримав важкі тілесні ушкодження, що мають невиліковні наслідки для здоров’я. Били також і Оксану.
Після примусової виписки Станіслава Краснова з реанімації, його ув’язнили до СІЗО. Ухвала про арешт згодом була скасована апеляційним судом як незаконна. Весь час він перебував в СІЗО в камері для засуджених до по життєвого ув’язнення, в умовах, небезпечних для здоров’я людини.
Одночасно проти нього поновили стару справу, заведену режимом Януковича під час протестів на Майдані.
В вересні 2016 суд відпустив Станіслава Краснова, адже не було надано жодного доказу провини. Причиною затримання, катування та ув’язнення стала громадська опозиційна діяльність. Але кримінальне переслідування не припинилось.
Справа Юрія Павленка відома тим, що активіст відсидів в СІЗО більше двох років за розірвання портрету Президента України під час протестних акцій у Вінниці.
Юрій отримав вирок у вигляді 4,5 років позбавлення волі. Під час досудового слідства до ньогоне допускали адвоката.
Справа Гульвіченко і Черняка – двоє неповнолітніх хлопців провели в СІЗО близько двох років за обвинуваченням у вбивстві працівників ДАІ.
В справі повно порушень досудового і судового слідства. Все обвинувачення ґрунтується на припущенні, що вони могли перебувати поряд з місцем злочину.
Віта Заверуха перебувала в СІЗО більше двох років у справі з пограбування заправки та вбивства міліціонера. Від початку відомо, що під час цих подій вона перебувала в іншому місті, а з головним підозрюваним, вбитим при затриманні, була просто знайома.
Під час перебування в СІЗО у Віти загострились хронічні хвороби, через що вона періодично потрапляла до лікарні. Попри висновок лікарів про неприпустимість її знаходження в умовах СІЗО, довгий час, до внесення застави, її не відпускали.
Кримінальне переслідування проти неї продовжується.
Окремо стоять справи із зони АТО. Специфічність умов АТО та нерегульованість законодавства в цьому питанні породила сотні ув’язнень. Там, де одних нагороджують та оспівують, інших за теж саме засуджують до реальних термінів. Рахунок таких справ йде на сотні.
Всі ці приклади яскраво доводять, що порушення прав людини в Україні з боку правоохоронних органів – дуже розповсюджене явище.
В кожному з вищенаведених випадків були порушені всі основні права людини, закріплені як в Конституції України, так і в міжнародному праві: право на свободу, право на особисту недоторканність, недоторканність житла, право на свободу думки і совісті, право на таємницю спілкування, право на медичну допомогу.
Наразі в Україні «Комітетом Визволення Політв’язнів» більше сорока людей визнано такими, що ув’язнені за політично вмотивованими справами. Політично переслідуваними визнано близько сімдесяти осіб.
Які причини такого явища, як масове брутальне порушення прав людини, фальсифікація справ, катування та тримання в неналежних умовах, порушення законодавства під час слідства та судових розглядів?
Причин декілька — це виконання замовлень влади, як конкретних так і загальних, направлених на нейтралізацію опонентів і протестних активістів. Це особисті мотиви працівників правоохоронних органів, суб’єктивне негативне відношення представників старої системи до майданівців і добровольців. Часто це не висока кваліфікація кадрів, що здійснюють слідство та розшукові дії.
Єдиною можливістю припинити масові порушення прав людини в Україні з боку правоохоронних органів може бути тільки реальна масова люстрація. Необхідно запровадити реальну відповідальність посадових осіб за фальсифікації та порушення під час оперативно-розшукових дій, слідства, суду.
Необхідна зміна самої системи влади, докорінне, а не показове реформування прокуратури, спецслужб, поліції, судової системи. Без справжнього, а не показового втручання громадянського суспільства в ці процеси, Україна, нажаль, не далеко відходить від Росії та нагадує безправну тоталітарну країну.
Комментарии
Отправить комментарий